Максимальне бажання задрити, навіть в плані їжі їв лише раз. Страшного нічого немає, адже енергії витрачається небагато. Однак бажання закритися і нічого не аналізувати присутнє.
Напевне, слід було розумніше вийти із ситуації, дібрати більше потрібних слів і т.д. Але як людина можу сказати, що складно подібне робити, коли охоплюють емоцї. При чому давно забуті, схоже на те. коли мама за тебе хвилювалася, коли її до сліз довів, щось подібне. Раніше у "відносинах" одразу давав задню і вибачався, щоби зняти вантаж зі своєї душі. Тепер навпаки, намагаюся надто агресивно захищати свою позицію. Цікаво, коли прийде баланс)
Є образа на світ. хоча прекрасно розумію, що в моїх силах було не допустити тої ситуації. Сам типаж образи до болі схожий на ненависть тата до мами. Тільки якщо тато починає кричати, то в мене починають сльози навертатися від вселенської несправедливості. В будь-якому випадку, залишилося зробити правильні висновки і жити далі) Завтра раніше вставати. пора спати, буде більше роботи.

Колись читав про одного героя, який вирішив вести щоденник, щоби записувати думки. Проте на наступний день виявилося, що тих думок у нього не так і багацько)
Оскільки абсолютно не маю на меті писати про що-небудь конкретне, що може бути підв'язане до конкретної дати чи місця, щоденник перетворюється у щоденний челендж на кшталт "Як я провів літо", твір на одну сторінку.
Насправді відчуваю стабілізацію морального стану, підвищення енергії, ба навіть є можливості нарешті позакривати недороблені задачі минулого.
Скільки пам'ятаю себе в інституті, в мене було бажання писати, яке розбивалося об перфекціонізм - необхідність писати пишномовно(переклав в Гуглі слово "выспренно") та відсутність бажання занурюватися у достатньо складні лексичні нетрі. Напевне, дорослішати - то означає вчитися пробачати себе за неідеальність та відноситися до всього простіше. Принаймні, у моєму випадку.
На разі ж, дані дописи будуть перетворюватися у суто практичне завдання щодо розвитку власного мозку, як в плані українськї мови, так і в цілому побудови власних думок. Думаю, з наступного дня буду обирати собі тему для невеликих публіцистичних постів і шукати коментарі) Хай писати не було моїм улюбленим заняттям, проте доносити власну "мудрість" бажання є)
В будь-якому випадку, сьогоднішнє завдання важаю виконаним, слід іти спати, адже через нічні щоденники сон відкладається на 2 години від норми, що сильно знижує працездатність і настрій вдень.
Добраніч. І залишу тут афоризм власного приготування - знання - сила, незнання - спокій)

Крім достатньої втоми наприкінці дня, трохи дивно відчувати зміни в достатньо усталеній групі. Зі зміною деяких членів групи змінився розпорядок дня, вид чергування, просто амтосфера, при чому в кращу сторону. Не можу підтвердити, чи ведення щоденника, або кількісно-якісна зміна групи повпливала, але відчуваю себе набагато більше у своїй тарілці. Настільки, що схаменувся щод телефонної розмови аж годину опісля. Довга розмова, яка плавно перетікала від дітей, батьків, способів їх опіки і закінчилася питанням, чи добре було би зменшити кількість населення до декількох сотень тисяч і обмежити їх жорсткими правилами задля іхнього щастя та максимальної вигоди для природи. До речі, моя відповідь в томуЮ щ я не люблю обговорювати нежиттєздатні моделі) В чистій теорії то виглядає правильно, але практика показує, що все закінчується наступною диктатурою.
Через недосип відчуваю втомлено під вечір, однак саме відчуття позитивне, не зважаючи на на денну злість на колегу. Проте… трошки муляє натягнутість у спілкуванні з Сонечком. Є враження, що я надто себе обмежую у плані прояву інформації чи почуттів, і мені це не подобається.
Проте у майбутнє все рівно дивлюся з оптимізмом) Думаю, щ буду скорочувати свю улюблену фразу "Все буде добре" до ВБД)
ВБД.

Складно сказати, чи я щось подібне очікував. В кінці кінців, Ленід Моїсейович відправляв зображення у Вайьер кожного ранку і вечора, це була його домовленість з учнями про те, щ він досі живий, хоч і самотній. Людині було 92 роки. В січні-місяці його щоденні повідомлення перервалися, як виявилося, через зламаний телефон. Тому і зараз я не приділяв уваги його мовчанню, але щось таки мало підказати… Навіть не знаю, чи подібну відсутність уваги можна назвати безсердченістю, чи просто зосередженістю на своєму життю і своїй сім'ї.
Проте ти заходиш у фейсбук і дізнаєшся, що людини немає вже 3 дні. І то сумно, особливо коли концетруєшся на цьому. Я абсолютно приймаю смерть, Леонід Моїсейович прожив довге і щасливе життя, але все рівно сумно, коли така важлива людина йде з нього, а в тебе немає можливості цьому зарадити.
Надія мене трохи розрадила, описавши обставини смерті. Я пообіцяв першим ділом поїхати в Житомир після війни і віддати шану Великій Людині. Він надзвичайно любив життя і був сильною та відданою справі людиною. А також він був чудовим вихователем для мене. Впевнений, що без його впливу я став би гіршою людиною, ніж є зараз.
Всі інші події - то лише бліда тінь тої нвини. Хоча під кінець дня мене сильно відволікли розмови з колегою з приводу того, скільки треба спалити депутатів, щоб люди в Україні нормально жили. Моя відповідь(нуль) явно його не задовольнила, як і заклики будувати громадянське суспільство. Однак самим своїми аргументами і володінням мови я напрочуд задоволений. Можливо, вже через пару років моє володіння українською зрівняється з російською. Дуже на то сподіваюсь.
Мені подобається звичка писати. Все ще є внутрішній спротив в плані вияву своїх емоцій в електронному вигляді, але завжди після виписування відчуваєш себе оновленим. Ніби ти ділиш тягар своїх турбот з… якюсь іншою енергеикою. Поки що мені дуже подобається результат, сподіваюся його підтримувати і надалі.

Немає бажання робити із умовнго щоденника просто хронологію дня. Хотілося би просто запам'ятати якісь яскраві думки за день. В цілому, це точно не був день одкровень(на клавіатурі западає кнопка о).
Насправді для мене дійсно бул дивним то, що я пам'ята зовнішній игляд книжки, який мені подарувала тітка, і десь там, в глибині душі порпається черв'ячок із словами "Дочитай її, ти ж почав". Завжди думав. що я више цього, але раз пам'ять підкидує її образ, то не все так просто)
Також зі зміною хлопців прям відчуваєш, якою людиною ти міг би стати, якби деякі якості були розвинуті, як вони є. Новий хлопець - старий знайомий, але в цьому середовищі прямо відчуваєш, як він драматизує теперішнє, як йому не подобається те, що він взагалі сюди потрапив. Як влучно сказав колега - тошнотик. При чому це більше проявляється у інтонаціях і жестах, ніж в конкретних словах. Дуже схожий в цьому плані на мене років 10 тому. І я радий, що ця стадія пройшла, не дуже комфортно перебувати з людиною, яка постійно критикує теперішній стан речей, приїжджає на нове місце зі словами і виразом: "Боже, куди я потрапив".
Тобто хвалю себе за те, що тошноти стає менше. А от з відчуттям обов'язку та боргу слід розібратися)
До наступних зустрічей.

Вухаха, тепер, коли цнй лог будеш читати ти, Олюня, мені доведеться максимально вичищати свої думки і почуття, аби зманіпулювати тобою в потрібну сторону) Жарт. Чи ні?..
В будь-якому випадку, трохи важкий день емоційно, але маю прям значне полегшення від самої думки про те, що маю скоро виписатися. В якійсь мірі це як легальний наркотик. Думаю, скоро пройде час, і буду писати відкрито світу)
Ротація. хлопці напідпитку, і це часто важко психологічно, бо в деякі люди ховають весь свій тяжкий емоційний стан середині. Насправді ти відчуваєш те напруження, яке є всередині іншої людини, але вона його контролює і не дає зірватися. Алкоголь же руйнує подібні обмеження, він дає вилитися емоціям у світ. Однак більш болюче спостерігати, що інші люди до подібних проявів можуть відноситися вороже або несерйозно.
Адже ти п'яний, і чорт його знає, чи несеш ти це свідомо, чи намагаєшся вилити свої емоції при браку слів. І це ще ми не торкалися юридично-етичної строни цієї справи. На мій погляд, саме принада цивілізваної людини накладувати на себе обмеження, які необхідні для функціонування соціуму. Адже або ми слідуємо законам, або не жаліємось, що хтось інший не слідує. Звісно, це стерильна істина, в житті доводиться бути набагато гнучкішим при деяких граничних випадках, якто ступінь порушення і відповідність справедливої кари, мовчу вже про недосконалість нашої судової системи. І все ж - сухий закон абсолютно виправданий і так має бути, бо людина має контролювати себе, особливо при доступі до зброї.
Також сильно видно у іншого колеги бажання бути похваленим за роботу, яку він зроби. Мені прям цікаво, наскільки це проявлено у мене самому?) Пам'ятаю, як мене бісила відсутність допомоги стосовно основної роботи, однак голос розума сказав - ти взвалив на себе цю роботу добровільно - ти не маєш права вимагати від інших людей влоштовуючої тебе реакції. І все ж вірю, що настане день, кли голос розуму буде непотрібен в тих базових речах, яким я хочу слідувати - як-то альтруїзм. Схрещуємо пальці)
Подумав про те, що без головного блю добирати слова українською стало набагато простіше, от так попишеш ще пару місяців, і зможу видавати книгу) До речі, слід все-таки себе спробувати у ролі письменника, більшість задатків у мене є, варто тільки трошки розвинути фантазію та пропрацювати лексичні помилки. Ага, і розширити запас словесних конструкцій, а не повторювати "в будь-якому" випадку кожен раз)
В будь-якому випадку(ги-ги-ги), добраніч)

Давно зріла ідея почати вести щоденник, чи то блг, як зараз модно говорити. Насправді терпіти не можу ниття, але інколи, під час різкого погіршення настрою, достатньо складно зрозуміти свої відчуття, що стоїть за емоціями.
Насправді відчуваю страшну спустошеність, через відсутність нормального середовища для самовираження. Клята війна… Навіть зараз починає здаватися, що не варто виписуватися повністю, адже деяка інформація може виявитися надто чутливою. І через такий стан поширюється параноя на думки, свободу вираження. А ще практичну неможливість усамітнитись. Страшно бракує енергію, і є лише сподівання на перехід на іншу роботу.
Насправді процес започаткваний, але достатньо мало залежить саме від твоїх зусиль. І через це пробуджується злість на неоптимальність, незручність, кострубатість пострадянського середовища, яке поступово відходить під ударами українського самовираження, але до злоби повільно.
Вірю в Україну, вірю в себе, дозволяю собі розслабитися і бути собою в невеликому суспільстві колег, а також кинути ту мрію про оптимальність) Прагнення до оптимальності дуже часто не є оптимальним, запам'ятай то на все життя)
Давай трошки поміняємо парадигму і зрозуміємо, що людина не має можливостей діяти оптимально усюди, лише бажання. Ба більше, саме поняття оптимальності разюче відрізняється у кожного ідивіда. Дозволь людям, і собі бути неоптимальними. Розслабся в музиці, послухай легкий кантрі чи щось подібне. І пробач собі, що наразі твоя цінність мінімальна. Ти є резервом, на який розраховують. І зробиш все, щоби наблизити цю перемогу. Твій вклад вже є тим, що ти нормально поспілкувався з батьком.
Все буде Україна!