Давно зріла ідея почати вести щоденник, чи то блг, як зараз модно говорити. Насправді терпіти не можу ниття, але інколи, під час різкого погіршення настрою, достатньо складно зрозуміти свої відчуття, що стоїть за емоціями.
Насправді відчуваю страшну спустошеність, через відсутність нормального середовища для самовираження. Клята війна… Навіть зараз починає здаватися, що не варто виписуватися повністю, адже деяка інформація може виявитися надто чутливою. І через такий стан поширюється параноя на думки, свободу вираження. А ще практичну неможливість усамітнитись. Страшно бракує енергію, і є лише сподівання на перехід на іншу роботу.
Насправді процес започаткваний, але достатньо мало залежить саме від твоїх зусиль. І через це пробуджується злість на неоптимальність, незручність, кострубатість пострадянського середовища, яке поступово відходить під ударами українського самовираження, але до злоби повільно.
Вірю в Україну, вірю в себе, дозволяю собі розслабитися і бути собою в невеликому суспільстві колег, а також кинути ту мрію про оптимальність) Прагнення до оптимальності дуже часто не є оптимальним, запам'ятай то на все життя)
Давай трошки поміняємо парадигму і зрозуміємо, що людина не має можливостей діяти оптимально усюди, лише бажання. Ба більше, саме поняття оптимальності разюче відрізняється у кожного ідивіда. Дозволь людям, і собі бути неоптимальними. Розслабся в музиці, послухай легкий кантрі чи щось подібне. І пробач собі, що наразі твоя цінність мінімальна. Ти є резервом, на який розраховують. І зробиш все, щоби наблизити цю перемогу. Твій вклад вже є тим, що ти нормально поспілкувався з батьком.
Все буде Україна!